Життя-буття підяблучного царства або надхмарні пригоди слимачка Ю

Ірина Бжезінська

Розділ 1

Надхмарна мрія слимачка Ю

Ап-п-п-п-чхи – пролунало в зеленій траві. І від цього голосного звуку, аж яблука на яблуні затрусилися. А одне, те, надкушене хробачком, лунко гупнуло на землю.

А винуватцем усієї оцієї «апчухи», що сполошила рано-вранці все підяблуневе царство, був маленький слимачок Ю. Отак його всі і називали – Ю. А все тому, що у його сім'ї було багато братиків та сестричок, і його мама кликала усіх своїх діток лише називаючи першу літеру імені. Хоча і мав слимачок надзвичайно гарне ім'я Юстиніан, проте цього ніхто не знав. Натомість усі підяблуневі мешканці знали маленького слимачка Ю.

Ой, що ж то був за Ю. Не Ю, а ціла юрба бешкетства та неслухняності. Він був у сім’ї найменший і добре знав, що може отримати більше за інших, особливо завдяки голосному скиглінню чи проливним сльозам. Але загалом він був добрим та розумним слимачком і його усі любили. І, найголовніше, що наш Ю був дууууже цікавим та допитливим, що завдавало чимало клопоту як йому ,так і його родичам та друзям.

А давайте спробуємо відшукати нашого маленького слимачка у цій густій траві. Ось ростуть корисні та духм'яні ромашки, запашний чебрець, м’якенька м’ята. А ось величезні та густі темно-зелені зарості кропиви. Ближче до Яблуньки розрослися добрі сусіди кульбабка та подорожник. Ось, саме під найменшим листочком подорожника, сховався наш Ю - маленький світло-коричневий слимачок з надзвичайно барвистою мушлею-хаткою та смішними ріжками, що весь час крутилися в пошуках нових пригод.

У цей час сонечко лише просиналося і його лагідні промінчики так і хотіли заглянути під листочок, під яким сховався слимачок. Ранок. Пора виходити зі своєї затишної схованки.

І як тільки слимачок Ю виповз на зелений листочок сонячні промінчики відразу затанцювали довкола. Аж яскраві сонячні зайчики лоскотали травичку та листячко яблуні. Гарний та теплий був цей ранок. А тому слимачок Ю вирішив саме сьогодні виконати свою найзаповітнішу мрію. А цією мрією було дістатися до вершечка яблуньки та побачити усіх своїх друзів та родичів зверху.

Від добре знав, що там, наверху, надзвичайно весело та цікаво. Про це йому розповідав його друг метелик Літайчик. А ще, одного разу поруч з ним впало яблуко, в котрому жив дуже гладкий та кругленький хробачок Круть. І він дуже побивався за тою висотою, з якої його скинув невгамовний вітер і дуже поетично розповідав про життя на Яблунці. А ще там, високо, було напевне дуже смачно і тепло… Отак собі думав слимачок Ю мрійливо надкушуючи листочок, на котрому сидів...

Сонечко уже давним-давно побудило усіх жителів саду. Підяблуневі мешканці уже давно не спали. У кожного з них було багато роботи, а тому усе навколо гуло, ворушилося, торохкотіло, повзло, летіло, дмухало, ухкало, дзижчало…. І ніхто не звертав уваги на замріяного слимачка Ю, котрий раз по разу поглядав на вершечок яблуні і був готовий здійснити надзвичайно сміливий та ризикований вчинок.

Розділ 2

Знайомство з Літайчиком та загублене завдання

"Ю, Ю" - почувся мамин голос десь зовсім близько. От і все, надзвичайна пригода відкладалася на невизначений термін. Його ріжки відразу похнюпилися і він повільно почав спускатися зі свого листочка вниз.

Напевне нам час краще познайомитися з слимачком Ю. От, якщо ми будемо говорити про найулюбленішу їжу слимачка, то, напевне, ви вже здогадались, що це - яблука. Яблука червоні, зелені, жовті, смугастенькі, поцятковані, і , інколи, може трішки і зіпсовані, - були найбільшим делікатесом для Ю. А тому його мама на усі свята приносила синочку яблучко... Слимачок був добрий і ділився зі своїми друзями. А найбільшим його другом був метелик Літайчик. з яким він познайомився тиждень тому. Літайчик часто навіщав свого друга Ю аби погратися разом у хованки (а у густій траві знайти того, хто ховається, ой як не просто!) або ж розказати нові історії з яблуневого життя. З життя тих, хто жив там, у гіллях яблуні.

Ю, де ж ти так довго! - запитала мама-слимачок. Мені терміново треба твою допомогу. Вже осінь, і нам треба готувати нашу домівку до зими. Вже дуже скоро випаде сніг і все навколо замерзне аж до весни....

Ю чув про зиму... Чув, що зимою все стає білим і холодним... І знав, що цілу зиму він з родиною буде спати в корінні яблуньки, в теплій та затишній хатці. Також буде спати і його друг Літайчик та інші його друзі жучки та комашки. Ех, скоро зима.... Яка вона на смак? Яка вона на дотик? ... думав слимачок Ю. І за цими всіма мріями він геть не почув того, про що говорила його мама.

"Ну все. Сподіваюсь, що до вечора ти усе зробиш" - якось здалека долинули до слимачка мамині слова.

Мама пішла, а слимачок ще довго стояв у зимовому вихорі мрій пробуючи згадати, що ж сказала зробити мама.

"Привіт" - легенькі крила Літайчика підняли вітер навколо ріжок Ю. Аж в очах замерехтіло від яскравих барв на крилах метелика. "Побавимось?" - запитав Літайчик і стрімко приземлився поруч.

- Давай, - погодився Ю., : "Я ховаюся."

- А я жмурю!

І слимачок з метеликом пропали в густій траві. Лише раз по раз здригалась якась травинка чи квітка та чувся дзвінкий сміх друзів.

Розділ 3

Секрети Пані Сонечко

Ще не одну годину ховалися друзі в пахнючих та густих травах та веселились. Їх сміх губився в жвавому галасі комашиного життя. І ніхто не рухав та не відволікав друзів, бо усі були зайняті надзвичайно важливими справами - приготуванням до зими. Сонце все ще гаряче пекло та пахли різнобарвні квіти, але всі досвідчені підяблучні мешканці знали, що скоро буде зима. Її запах уже вчувався кожного ранку в свіжому повітрі. І саме цей примарний зимовий дух уже починав фарбувати листочки у жовті та коричневі кольори.

І випадково на очі слимачку Ю потрапив повністю коричневий листочок. І наш Ю пригадав про завдання мами... Завдання зробити щось надзвичайно важливе для їх зимівлі... Але біда була в тому, що через свою мрійливість слимачок не знав, про що ж говорила мама....

Грати більше не хотілося... Хотілося допомогти мамі і гарно зробити все те, про що просила мама. Що ж це може бути? Щось таке важливе, що довірили саме йому? Ці думки вмить змінили настрій Ю і його ріжки обезсилено опустилися. Натомість Літайчик не розгубився, а відразу запропонував: "Нічого, зараз в когось запитаємо, що є важливим для дому, і скоренько зробимо."

Якраз проходив поруч моднючий жук в чорних крутих окулярах та високих шнурованих бутах. О, зараз будемо знати, - вигукнув Літайчик і звернувся до жука: "Перепрошуємо, може ви знаєте, що є найважливішим для дому?"

"Дитинко, найважливіше, - зразу провести wi-fi. Без інтернету- просто могила. - відповів жук та почимчикував далі заглиблено граючи якусь голосну гру на своєму телефоні.

"Хм..."- вголос подумав Ю,- "Мама не могла мені доручити таке. Це має бути щось інше.»

Аж тут вони побачили коника-стрибунця. Він тримав в руках папір з ручкою і виглядав дуже серйозно. "От він точно нам скаже" - запропонував Ю. "Перепрошуємо, може ви знаєте, що є найважливішим для дому?" "Звичайно! Найважливіше в домі це атмосфера. Атмосфера любові та розуміння!" - активно жестикулюючи відповів коник-стрибунець. "Лише поет так гостро відчуває навколишній світ, та може розказати про справжню суть речей...." - продовжував натхненно розповідати поет.

Щось це не те... - подумали Ю та Літайчик. Ні, це має бути щось простіше.

Їх відволік неймовірний писк, що стрімко наближався. А вже за секунду прямо перед ними впала зелена волохата гусінь. Ой, як же ж вони налякалися.

"Чого задивились" - непривітно буркнула гусінь. " "Перепрошуємо, може ви знаєте, що є найважливішим для дому?"- якось автоматично разом промовили друзі. "Хм, звичайно, що знаю. Головне, аби в домі було багато смачної їжі. А все решта, - то дрібниці" - відповіла гусінь та стрімко поповзла в сторону Яблуньки. Друзі навіть не встигли відповісти "Дякуємо".

" Я не знаю, чи могла мама мене просити принести їжу. Ніколи раніше вона не просила нічого подібного... Я вже й не знаю, що робити, до кого звертатись. Так соромно перед мамою".

"М-да. Ситуація серйозна" - погодився Літайчик. І на якусь хвилину між друзями запанувала мовчанка. "Я знаю, я знаю"- аж взлетів від радості Літайчик. "Я знаю, хто нам допоможе! Тут близенько живе божа корівка. Вона вже має багато-багато років і не раз зимувала, а тому, точно знає усе, що необхідне для найкращого дому." "Так, це гарна ідея" - погодився Ю і вони наввипередки попрямували до яблуньки.

"Пані Сонечко, Пані Сонечко" - покликали друзі божу корівку впритул підступивши до маленької нірки в корінні подорожника. "А я тут" - почувся голос з високої трави. І враз до них вилізла божа корівка, тягнучи за собою великий круглий листочок.

"Пані Сонечко, підкажіть, що є найважливішим для дому?"

"Для дому найважливіше аби він був міцним і теплим. " - відповіла яскрава Пані серйозно оглядаючи друзів. "Найперше, треба знайти для дому гарне місце - краще всього між корінням дерев. Тоді вирити гарну нірку. А вже потім обкласти нірку сухою травичкою та листочками, аби взимку було тепло. От і все"

Друзі аж роти повідкривали слухаючи складну технологію зимівлі. А корівка продовжувала ділитися секретами домашнього затишку...

Розділ 4

Небезпека з неба

- Ну, це вже зовсім інша справа!, роздумував дорогою додому Ю, тягнучи за собою гарний великий листочок. Поряд з ним інший такий листочок тягнув Літайчик.

Слимачкова хатка була під подорожником. Вхід в неї був надійно закритий величезним листочком з поздовжніми жилками. А сама хатка розмістилася між корінням цієї дивовижної та доброї рослини.

- Але ж ти довго! Тебе тільки за смертю посилати, - сказала мама забираючи два листочки, - У нас так мало часу і так багато роботи. Тепер треба гарні гілочки аби укріпити стелю.

- Я принесу, – радо відгукнувся Ю.

Насправді він дуже пишався, що був корисний для своєї родини, і що мама доручила йому такі важливі завдання.

- Ага, десь завтра? – почувся глузливий голос братика С.

Його братик С ще жодного разу не змовчав, коли мав нагоду прикро дошкулити слимачкові Ю. А особливо, посміятися над його вдачею! Отакою мрійливою вдачею слимачка!

- Ні, ще сьогодні!– буркнув під носа слимачок Ю. І відразу розвернувся в сторону Яблуньки.

Позаду себе він чув як С розмовляв з мамою щось жартуючи щодо того, що Ю зовсім «непристосований» до життя….

Метелик вже давно полетів по справам, а Ю вирішив самостійно знайти гарну гілочку для зимової хатки. Отак задумливо він повз в пошуках гілячки, аж тут навколо все почало шуміти, кричати та пищати. «Птах, птах, ховайся, хто може!» І в цю ж мить над ним промайнула величезна чорна тінь, і щось швидко шарпнуло слимачка під великий листок.

Йой, ти мене ледь не вбив! –прийшовши до тями від такої несподіванки обурився Ю.

-Ага! Це б тебе птах точно вбив, якби не я! - почувся дзвінкий голос десь збоку. Ю відкрив очі та побачив перед собою…. Смішного хробачка в ковбойському капелюсі!

- Йой, йой…. , - обмацуючи себе промовляв слимачок, - «Я ти що , бетмен?»

- «Та ні, я Шпак, місцевий ковбой!»

Слимачок величезним зусиллям заставив себе змовчати та не пирхнути зі сміху. Хробачок з пташиним ім’ям рятує його від птаха!

- І не треба сміятися! – пильно глянувши на слимачка сказав Шпак, : «Якби ти знав, чим ближче зима, тим не безпечнішими стають птахи. Адже їжі стає все менше….

- «Я не сміюся, вибач. Дякую тобі. Ну то я пішов. Побачимось!»

- Побачимось!

Останні слова Слимачок почув уже якось далеко позаду себе… Еех, цей прудкий слимачок був дуже швидкісним у лабіринтах підяблучної трави. Де до нього братися йому, слимачкові Ю!

Ю оглянувся довкола та відразу побачив Яблуньку. Її листя вже починало зафарбовуватись в різні кольори та барвистим килимом вкривати навколишню травичку. «Ось де можна знайти справді гарну та корисну гілочку», – подумав Слимачок Ю.

Його так притягувала Яблунька… Її висота… І йому знову так сильно закортіло спробувати підкорити цю небачену для Слимачка висоту!

Розділ 5

Пуста галявина та страшна пригода

А наступного ранку, як тільки сонечко полоскотало носика Слимачка Ю, він відразу ж побіг на вулицю. Його добрий друг Літайчик також вже проснувся і прилетів до свого друга. А взагалі спати довго уже якось і не виходило, бо ночі ставали холоднішими… наближалася зима. Не довго роздумуючи вони вирішили піди у розвідку, туди, в тінь Яблуньки.

Навколо все сумно чекало зими: заклопотано метушилися мурашки, хижо поглядали на мешканців трави зголоднілі птахи, сумно жовтіли трави і в’янули квіти. Друзі були раді і можливості побавитися, і, звичайно, можливістю виконати важливе завдання мами слимачка.

Літайчик легко перелітав з рослинок на квіточки, і намагався не дуже випереджувати свого друга. Вже за трохи часу вони знайшли якусь дивну галявинку. А дивна вона була тому, що на ній майже не було живої трави: вона вся була витоптана та прим’ята. Все навколо скидалося на якесь страшне поле бою, котре було оперезано ровами та ярами. І що ж це може бути?

-       Ей, Літайчику, що це таке?

-       Не знаю, краще оглянути зблизька.

Двоє друзів вирішили більш ретельно оглянути це страшне фатальне місце. Тут було якось сіро і ще холодніше. Навколо було багато грязюки та патичків, втоптаного листя та дивних ям.. «Що ж це може бути? А, може на нас напали хижі мурахи?» - зі страхом запитував Ю. «А може, це якісь невідомі підземні звірі вирішили захопити нашу галявину і з’їсти всіх?» - продовжував далі думати слимачок. «А може це інопланетяни?» - припустив Літайчик. «Моя мама розповідала про них, вони сильні і дуже страшні. І ще вони величезні, бач як знищили все навколо…»

Друзі б і далі досліджували галявину, аж тут щось раптово затріщало і все навколо аж потемніло – величезна гілляка чи то зламана вітром, чи великим птахом, з величезною швидкістю та страшним моторошним звуком летіла на Літайчика та Слимачка. Ю з несподіванки відразу шустнув до хатки, а от Літайчик не встиг сховатися. Це страшна гілляка впала так несподівано, і вона була аж занадто важкою та великою…

Ой, як болить… Ой, ой, ой … стогнав Літайчик. Здається, у мене зламане крило. Допоможіть, допоможіть …  Але навколо нікого не було. Враз навколо настала абсолютна тиша, в якій лише благально лунав переляканий голос метелика.

Слимачок і сам був дуже переляканий, але цілий. А от бачити свого друга понівеченим було так страшно і так боляче, що Ю аж сам на хвильку розгубився. Як ти? Як ти? Болить? – запитував він Літайчика. Крило і справді було понівечене страшною гілкою і його гарні барви були пронизані білими шрамами від гілки. Я не можу летіти – плакав Літайчик, - Я пропаду, пропаду… Слимачок старався втішити друга, але це було так важко, адже він і сам все бачив і розумів. «Не переживай, я тебе віднесу додому.» -раптом сказав Слимачок.   

Розділ 6

Повернення Літайчика додому або справжня Мрія

Літайчику дуже боліло крило. Слимачок розумів, що чекати допомоги не має звідки – все навколо наче вимерло. Так, їм разом зараз є лише один шлях – туди, на Яблуньку.

«Літайчик, чіпляйся за мою хатинку, і я тебе відвезу» - мужньо та твердо сказав Ю. І його вірний найкращий друг Метелик погодився. І хоч йому то було дуже важко, та якось викарабкався на мушлю равлика. І Ю вирушив. Зараз він не думав про те, що він ще маленький і не має так далеко відходити від дому, зараз він не думав про можливу небезпеку, він навіть забув про те, що від ранку ще нічого не їв. Він думав лише про друга і про те, що йому необхідно швидше донести його додому.

Спочатку навколо нього швидко просувалися травинки та пожовкле листя. Хоч земля ставала все більш вологою та холодною, слимачок повз настільки швидко, наскільки йому це дозволяли його пласкі та незграбні лапки. І повз він справді швидко. Літайчик раз у раз ойкав через крило, а Ю намагався його підбадьорити.

Ось уже і дерево. Здалеку воно виглядало таким величезним та суворим, таким неприступним, а насправді воно було теплим і мало безліч доріжок, по одній з котрих і вирушив наверх Слимачок Ю зі своїм другом. Вони йшли і йшли. Навколо починали спускатися ранні осінні сутінки, але друзі про те не думали. До хатки Літайчика було ще зовсім трішки, ще дуже-дуже мало.. І ось уже вона, найвища гілка Яблуньки, дім Літайчика!

Дім! Літайчик врятований! Нарешті зміг передати Ю Літайчика у лагідні руки його мами, котра взялася відразу оглядати та лікувати синочка. А так, як вся увага була лише навколо метелика, на якусь мить всі навколо забули про Ю. А він, сидячи тут,  і нарешті оглядаючи усю галявину навколо Яблуньки, насправді зовсім забув про свою мрію. І зараз, він не думав про те, що нарешті він тут, наверху, не думав як зможе хизуватися перед братами і сестричками, а думав лише про друга. 

Розділ 7

Ранок героя

Після того, як метелик був врятований, Слимачка Ю знесли додолу батьки Літайчика. Вони розповіли батькам слимачка про надзвичайні пригоди цього дня і лише тепер, коли на нього захопливо дивилися оченята його молодших братиків та сестричок, Ю відчув шалену втому. І снилася йому Яблнька, снилася дуже гарна та досвідчена господиня божа корівка Пані Сонечко, снився сміливий хробачок Шпак та  всі-всі, кого він знав серед мешканців Підяблуневого царства.

А на ранок вони, він і Літайчик, вже були справжніми героями! Про них говорили усі: комашки, сонечки, пташки та хробачки. Все Підяблуневе царство розповідало дивовижну історію, і котрій збулася мрія і було врятовано друга, в якому справжню силу показували слабкі, а той, на кого і покластися не можна було, став прикладом витримки та відваги.

Тільки для Слимачка Ю це все було не важливо. Найперше, що його цікавило, це як його друг. І, як добре, що Літайчик дуже скоро одужував. А Слимачок Ю і далі любив мріяти, але тепер його мрії були тепер іншими…