Вампірануті в спортзалі
Прочитала я в одній книзі, що вампіри бездоганні. Ні, ну це звичайно дуже мило з боку автора, але це трішки не відповідає дійсності. Ну тобто я не заперечую, що ми прекрасні, але ж не ідеальні. У всякому випадку підкачатись нам не завадить.
До речі, якщо когось цікавить, так ми й вирішили. Знайшли найближчий спорт зал та записалися у нього. Зараз пора року близька до зими, отже швидко темніє. А як всі знають: “Темрява - друг молоді”. І не тільки молоді. Тому ми сильно не барилися, а швиденько позбирали манатки та махнули виробляти рельєф до літа.
Почіпляли ми собі на плечі спортивні сумки та й вирушили. Дорога пройшла без пригод, що дуже неочікувано. Адже найбільше пригод, як правило, з нами трапляється саме в дорозі. Але цього разу вищі сили були милосердними до нас.
Отож ввійшли ми до залу і зразу почули його, запах нашого тренера. Хоча у повітрі витав не тільки його запах, але його був найсильнішим, як у альфи. Альфи всіх качок, ой тобто качків. Моя односклепниця ледь не втратила свідомість увійшовши, адже її тендітний нюх був пристосований тільки до квіточок. А тут такі букети запахів, що квіти в'януть. Але це не суть, якось звикли.
Значить підійшли ми до тренера. Кажемо типу: “Ей, пацан. Ми тепер тут займатися будемо, ти нам програму підбери, а то не по братськи якось”. Але це було тільки “типу” так, а насправді ми зіщулившись прошепотіли щось нерозбірливе. Проте альфач нас зрозумів, бо такі дрищі, як ми, іншого хотіти не можуть.
Не знаю, що він запропонував іншим, проте знаю, що запропонували мені. Отож тренувала я дельти, біцепси, тріцепси, квадріцепси чи таких вже немає? Також не забула про ноги й прес, а потім ще довго не могла про них забути. Особливо коли ходила. Але усе по порядку…
Розказала я тренеру про свої великі й глобальні цілі. Він подивився на мене, оцінив поглядом, склав два до двох та розробив мені програму. Сьогодні страждали м'язи рук та грудей. Хоча в підсумку скажу, що не тільки вони постраждали.
Найперше я взяла гантельки, від ваги яких мені було соромно. Адже куди не глянь усі тримають в руках гантелища, а я якихось 2 кг. Але то тільки мій дебют в залі, далі буде більша вага. Отож встала я посеред залу, подивилась в дзеркало й вирішила відійти від нього подалі, бо літаючі гантелі якось страшно виглядають. Мені довго пояснювали що та до чого робити й скільки разів. Після кожних трьох підходів я діставала тренера безліччю запитань. Найцікавіше було, коли я качала плечі. Значить береш гантелі й піднімаєш руки в різні боки, ніби махає крилами вмираючий лебідь. Стою я роблю, як раптом моя рука врізається в хлопця, який проходив мимо. Він згинається пополам з глибоким видихом, а потім моя рука опускається йому на спину і він вже й зовсім розпластується на підлозі. Люди… Такі невитривалі. Двох кілограмові гантелі, а він вже розлігся. А що буде як на нього гопніки нападуть? Присяде в три підходи?
Далі мене посадили за тренажер і розказали усю концепцію того, що я мала робити. Значить берешся руками за штуки збоку, робиш грізний вигляд та зводиш на видиху руки докупи. Під час роботи моя концентрація максимальна. Я не зауважую нічого, окрім стіни напроти. Тому якби мені сказали, що гарні хлопці в ногах валяються я б не повірила. Проте я була змушена, адже побачила це на власні очі. А усе було так… Руки розводиш не ти, а супер-чудовий тренажер. Так ось, пік моєї концентрації, я не чую навіть власного дихання і раптом “ай”, “бух” й перед мною розлігся пацан. Я на нього витріщаюсь, на лиці питання “що ти тут робиш?”, а він лежить охає та й за голову тримається. Офанатів від мене певно.
Наступна вправа була зі штангою, такою довгою та важкою. Це був по справжньому смертельний номер. Особливо коли я встала зі штангою в руках і почала оглядатися куди подівся тренер. Тоді усі хто були біля мене відходили на безпечну відстань, проте мої односклепники не знаючи моєї травматичної вдачі підійшли привітатись, та ще й по одному з кожного боку. Під час нового повороту для пошуку пропалого я вбила двох зайців однією штангою. Коли я повернулась вправо я нагнула одного, а коли зойкнувши вивернула штангу вліво другого. Що було далі можна не пояснювати.
Найважче було вертатись додому. Змучені й знесилені, дехто з синцями й заниженою самооцінкою, а хтось просто приголомшений. А от мені сподобалось. Ти стаєш сильнішою, красивішою, всі хлопці коло твоїх ніг і ти така над ними з гантельками. Піду ще раз, що мені?
Коментарі
Дописати коментар