Вампірануті пишуть любовні повідомлення

Пройшло три дні весни, а гормони любові вже бушують в мені. Проте, як ми знаємо, це не завжди призводить до добра. Ну самі подумайте, жили ви собі спокійно, зимували у своєму склепі, а тут бац і ти рвешся у любовні пригоди. Жахливо, правда?

Ось і я так думаю, але вже нічого не вдієш. От появився, мені на голову, улюбленець. Хмм, звучить ніби тваринку завела. Та тільки тваринка дика й зовсім не дружня. Окрім того, вона ще й не тваринка, а людинка. Сумно, краще б кажанчика завела, от він би мене точно любив. Проте з живого у нас в склепі лише мох на стінах.

Так от, сподобався мені один пацанчик. Наче з вигляду нічого такий, правда худющий, аж хочеться спитати рецепт його дієти. Хоча думаю, що усі дієти зводяться до простого не їдження. А можливо він просто дрищ і у цьому не треба шукати ніяких причин. І таке буває, як важко це не було б сприйняти.

Моя односклепниця подивившись на нього сказала, що він набагато кращий за попереднього і попереднього перед попереднім. При цьому я подумала, що це означає, що мої смаки стають кращими і я вибираю кращих. Хоча я в цьому не впевнена, адже людини не ідеальні. Ідеальними вони стають тільки тоді, коли в тобі грають гормони. Біда, одним словом.

Слухайте далі. Звичайно, коли я його побачила, підійти та познайомитись я не наважилась. Як й усі попередні рази. Бо для цього мені треба з кимось посперечатися, що мені як кількасотлітньому вампіру не слабо підійти до 17-18 літнього шмаркача. Хоча деколи я правдиво кажу, що слабо. Проте раз я профукала знайомство в живу, то я це  вирішила надолужити в інтернеті, адже там мені не буде кілка в серце за неправильні слова.

Спочатку я діяла як справжній спецагент. Дізналась його ім'я, порилась у друзях друзів, знайшла його, порилась на його сторінці, попиваючи кров його групи, передивилась фотки, переглянула усі інші мережі, де він є. Загалом здобувала інформацію про ворожі сили. І будьте готові, дуже напружений момент, папапапаааам, я додаю його в друзі. Смертельний номер, я вам кажу, стільки адреналіну, ніби граєш в шахи з мисливцем за головами. Ви уявляєте, наскільки мені не сиділось в труні, поки я думала чи додасть чи ні?

Але він не тільки додав, а ще й спитався чи знайомі за хвилину після того як став моїм другом. Коли він написав, я відчула себе як на екзамені, аж замуляло в животі. Я сиділа у своїй труні й махала на себе руками, ніби віялами, щоб заспокоїтись. Хуууух. Тихо, тихо й не в таких ситуаціях бувала. Я зібралась і відписала, от тільки він не прочитав й взагалі звалив з онлайну. Неподобство. Відповів, ясненько й по всьому. Я була розчарована. Зробила зі своїх односклепників психотерапевтів й заставила їх розбиратися з моєю проблемою.

Я була дуже критичним пацієнтом, що підлягав негайному лікуванню. Вони дали зрозуміти якими мають бути мої наступні кроки. Пишучи то повідомлення я відчувала себе так, як в той раз, коли писала доповідну про те, чому я покусала перехожого. І те, і те було дуже страшним і відповідальним. Ми почали спілкуватися, мій односклепник навіть зауважив, що хлопець той навіть досить мило відповідає. Але мені це не видалось переконливим, він же не задавав питань у відповідь. Такого запущеного випадку в мене ще не було, от чесно кажу. Усі мої знайомі писали мені якщо не перші, так хоча би взаємно. Через це мої весняні любовні гормони образились й залягли на дно, як бувалі кримінали. А я втратила цікавість до улюбленця...

Але якщо ви думаєте, що на цьому історії кінець, а от і ні. Я почала читати книгу про психологічний вплив, а отже пацанчик з розряду улюбленця перейшов у клас піддослідний, на якого я вирішила повпливати. Адже це так азартно й неочікувано. Еге ж? Та що ви думаєте, він просто перестав відповідати на повідомлення! Мого вампірського терпіння вже явно бракувало й я ходила склепом туди сюди розказуючи, яке то неподобство. Та як би там не було, краще я заведу кажанчика, ніж пацанчика. І буду сильним і незалежним вампіром.