Місія "Душа". Кінець.

Навколо було темно, як тоді, коли шампунь потрапляє в очі і ти їх так сильно-сильно зажмурюєш. Проте я чула якийсь шум, звичайно розібрати що це було я не могла. Раптом усе завертілось, затрусилось. Здається почався землетрус. Нарешті я чітко почула гул й, як виявилось, це хтось кричав моє ім'я. З величезним зусиллям я розплющила повіки.

Мої друзі кучкувались навколо мене і мого тіла, яке було у відключці. Вони стурбовано зігнулись над мною. Ден мав дуже насуплений і хмурий вигляд. Спочатку він просто незадоволено пихтів й очевидно щось обдумував.

- Дракон втік.

Для мене почуте було справжнім шоком, тому я знову провалилась в темряву. Прийшовши до тями, й відпивши чиєїсь крові, яку мені люб'язно дали, я нарешті повністю отямилась.

- Більше не будеш втрачати свідомості? - спитав Ден.

- Не буду.

- Ну то добре. Ну то ми пішли…

- Аеее. Куди це ви зібрались?! А хто мені розкаже, що сталось поки я тут лежала??

- Ой всьо. Навіть гарно піти не даєш. - сказав крізь усмішку Ден, - От тільки я не найкращий сторітелер, тому давай тобі Суккуб розкаже. Ви обоє дівчата, у вас там своя мова.

Демон схрестивши руки на грудях, хмикнула й відвернулась від цього невігласа. Проте було видно, як вона хоче повідати мені історію, тому забувши про образу на примару, вона почала.

- Кароче, діло було так. Стою я значить біля ритуального вогню, втикаю на твого другана. Того що такий великий і якого зараз з нами немає. І от дивлюсь я, так дивлюсь, а там такий великий дракон, ну просто як з фільмів жахів, правда для дітей. Одним словом, бачу ти біжиш, спотикаєшся і падаєш. Я вже хотіла почати сміятися, але бачу ти не встаєш. Думаю, чи ти не придурюєшся часом. А потім думаю, та чого б це тобі придурюватись, якщо лежачою Дракон тебе точно не побачить. А інші вже побігли до тебе, обступили. Ну я теж прибігла, а то вони мені весь вид заступили, на їхні спини дивитися звичайно приємно, але зараз час був не підходящий трохи. Підійшла, дивлюсь, а ти там вмираєш. Пульсу нема, вся холодна. Я злякалась, а потім згадала, що ти вампір і злякалась ще більше. Потім обертаюсь, а дракошки вже нема. Як вітром здуло, розумієш? Я не встигла нічого зрозуміти, як ти вже встигла прийти до тями. Ну от і все. Далі ти знаєш.

- Мда. - тільки й змогла видавити з себе я.

Раптом подув вітерець і здув Дена нафіг. Вітер ставав сильнішим, дув важкими поривами й ледь не зніс нас самих. Ми підняли голови, від побаченого нам відвисли щелепи. Перед нашими очима літав, у всій своїй красі, широко розправивши крила, дракон. В одній лапі він тримав старовинну книгу, а в іншій якийсь мішок, не менш старовинний. Приземлившись  й не звертаючи на нас ані найменшої уваги, він почав розкладати всякий непотріб з мішка й хвостом гортати сторінки у книзі. Коли усі речі були виставлені у тільки йому зрозумілому порядку, Дракон підняв голову й обвів нас поглядом. Ось його пузо зажевріло й надулось, ми вже подумали, що скоро станемо його вечерею, що він нас забув, а літав за кулінарною книгою. Проте він не став нас смажити, а тільки гнівно сказав, що ми дурні й необачні, а йому тепер треба розхльобувати кашу, яку ми заварили. Ну це був короткий переказ його довжелезної тиради. Виявляється, існує спосіб за допомогою старого, як і сам дракон, заклинання повернути мені душу, адже без неї я помру і це в кращому випадку. Усе начебто було просто, якби не сам ритуал її повернення. Бо, для цього Дракон мав мене спалити, не найкраща доля вампіра, який урятував того ж таки дракона. Проте сам Ростя обіцяв, що я не згорю, а за допомогою вогню душа пройде очищення й зможе повернутись. Робити було нічого, вмирати не хотілось в будь-якому випадку.

І ось я вже лежу посеред розкладених речей, які приніз із собою мій друг.  Не можу зрозуміти чи це просто пальне, чи може якісь вуду-магічні штучки. Біля мене стояли причудливої форми дерев'яні та кам'яні скульптури, напевно таки якісь магічні штучки. Над мною розжарюється живіт рептилії, мені аж стає жарко, ніби я стою під Уфо. Чую як він бормоче щось на невідомій мені мові, а потім намазує мені на лоба, якусь жирну й липку жижу. Після цього вдихнувши побільше повітря, випльовує на мене потік вогню…

Я думала, що померла, та коли відкрила очі побачила навколо себе той самий краєвид. Пекло на вигляд не таке, так що я точно не там, а раю просто нема. Отож я жива. Я жива, до мене доходить суть цих слів та їхня абсурдність. Вампіри мертві створіння, я не можу мати пульсу чи бути теплою. Пропри це я відбуваю тепло, що розливається по моєму тілу. Поглянувши на нього, я розумію, що стала негром. Чорніша за чорта, я чортихаюсь і нарешті бачу купку друзів, які спостерігають за мною.

- Не стала я зомбі, можете не боятись, вас би все одно вони не рухали б. А от крові я би залюбки випила!

Ось так і закінчилась наша пригода. Всі залишились живими, наскільки це було їм дозволено. Продовження нема, але ви тримайтесь! Всього хорошого! Гарного настрою!