Dark Side

Нарешті я вільно видихнула. До мене дійшли звуки бійки, бою, боїща. Раптом мої руки звільнитися від путів, ззаду стояв орк досить таки багато вдягнений. Він показав нам на мигах куди тікати,  а сам по біг у гущу бійки. На відміну від нього ми по бігли у гущу кущів подалі від мечів, ножів та голок. Недалеко від місця полону ми зустріли Дена, який нервово літав зі сторони в сторону. Сказати що ми були здивовані нічого не сказати. Адже ми думали, що більше ніколи його не побачимо, та й взагалі нікого більше не побачимо. Зауваживши нас примара не сильно здивувалася, а тільки радісно усміхнулась й замахала нам руками. Ден розказав, що побачивши як нас захопили в полон, він не розгубився, а почав шукати тих, хто міг би нас врятувати і знайшов. Розказав про якогось орка на свині, який покликав всіх інших. Не знала, що орки їздять на свинях. І як вони їх тільки витримують? Ми потрапили до поселення наших рятівників. Як ми пізніше дізналися ці орки були хороші, не в сенсі що вони постили

Прочитала я в одній книзі, що вампіри бездоганні. Ні, ну це звичайно дуже мило з боку автора, але це трішки не відповідає дійсності. Ну тобто я не заперечую, що ми прекрасні, але ж не ідеальні. У всякому випадку підкачатись нам не завадить. До речі, якщо когось цікавить, так ми й вирішили. Знайшли найближчий спорт зал та записалися у нього. Зараз пора року близька до зими, отже швидко темніє. А як всі знають: “Темрява - друг молоді”. І не тільки молоді. Тому ми сильно не барилися, а швиденько позбирали манатки та махнули виробляти рельєф до літа. Почіпляли ми собі на плечі спортивні сумки та й вирушили. Дорога пройшла без пригод,  що дуже неочікувано. Адже найбільше пригод, як правило,  з нами трапляється саме в дорозі.  Але цього разу вищі сили були милосердними до нас. Отож ввійшли ми до залу і зразу почули його,  запах нашого тренера. Хоча у повітрі витав не тільки його запах,  але його був найсильнішим, як у альфи. Альфи всіх качок,  ой тобто качків. Моя односклепни

Я почула якісь звуки й почала повертатися із забуття та темряви. Усе тіло пекло й боліло. Я ледь відкрила повіки, світло вдарило в очі й я зажмурилась. Зробивши велике зусилля підняла голову й оглянула, де я знаходжусь. Усе двоїлось й сприймати було дуже важко. Проте я розгледіла світлицю досить пишно оздоблену й нарешті зрозуміла, що лежу на ліжку. Раптом над мною схилилось чотири обличчя, я від неочікування відкинулась назад й прикрила очі. Коли я знову їх відкрила чотири обличчя перетворились на два й це були Ден й Суккуба. Вона дала мені щось випити і це щось обпекло мені горло, але додало сили. Пити треба, треба пити, пити треба менше Менше треба, треба менше, менше треба пити Я прийшла до себе й оговталась від сну. Роздуплившись, я сіла й посміхнулась демониці. Я страшенно рада її бачити, а от себе в дзеркалі не дуже. - Скільки я була у відключці? - Чотири доби. - Що??!! - я була в шоці. Це ж що зі мною мало статись щоб я настільки відрубалась? Хто на мене нап

     Сонце сідає й так гарно робиться. Не тільки навкруги, а й у душі. Адже вона завжди прагнула гармонії та спокою. Не бо вкрилось різноманітними барвами, наче хтось вилив фабри, створивши веселковий хаос. Останні сонячні промені гладили землю вкриту містами й селами, а також їх руїнами. Над головою літали попискуючи кажани й у голову лізли думки про минуле. Ох, як же добре було тоді. Руїни, веселі друзі, мінливе середовище, молодість…            Ностальгія взяла мене у свої щільні обійми. Я лежала на траві, а у голові малювала образи тих часів. Таверна повна від людей різних мастей. Були там і простофілі, й вампіри, вурдалаки та інша нечисть. Були й дракони. До речі про драконів, як там поживає мій приятель Conservative Dragon? З цією думкою я провела усю ніч. Вона крутилась у голові, адже так хотілось знову побувати у його печері, попити чай і щось до чаю, послухати цікаві історії минувщини. Які ж теплі та дружні були вечори проведені у компанії Дракона, не те що зараз. Дикт

Щоб я ще колись поїхала в Карпати? Та ніколи в житті! Нехай воно у мене вічне і з часом мені стане нудно, але моя нога більше не ступить на ті землі. Я манала те все та бачила у страшному сні. Отож було жарке літо. Ночі теплі, тож ми гуляли безупину. Дні ж були спекотні й ми не раз просиналися в холодному поті від кошмарів. Ви не знали? Вампірам також сняться кошмари, особливо, коли надворі жарко. Звичайно у склепі у нас холодно, ну як завжди в принципі. Хоч ми й холоднокровні істоти, принаймні так кажуть, ми боїмося спеки... й сонця. Ночами я і односклепники усіляко веселилися: то лампочки у під'їздах повикручуєм, то людей полякаєм, то з готів понасміхаємось, то заховаємо перстень головного... це така штука, яка захищає вампірів від сонця, проте її мають тільки особливі. Ех, корупція... то позакриваємо ззовні інші склепи. Весело нам одним словом. Ве-се-ло. Одного дня, коли моя односклепниця роздивлялася свіжі випуски журналів моди чи "журналів для юних дівчаток",

Прийшла весна. Котик має кішечку, птах - пташечку, а ти не маєш нікого. Ухаха. Велика всесвітня несправедливість. Всі ходять парами, а ти сидиш у склепі та витріщаєш очі в екран мобіли. Саме в такі моменти у тобі прокидається філософ та самокритична фігня. І починають вони тобі на вухо дзижчати, один з права, а інший зліва. Балакають про усе: про те який ти поганий, не гарний і взагалі відстій, про сенс життя, про всесвіт, про пластичну хірургію, про зміну іміджу і про всяке таке. Під час таких лекцій твоє внутрішнє Я починає прислухатися і каже: “А якщо справді я потвора, мене ніхто не любить, я жирна, треба схуднути, хочу їсти, не можна їсти - треба схуднути, треба займатися спортом, хух присіла раз і достатньо, піду поїм, хто приніс печеньки??!!”. Одним словом бути дівчиною не так просто, тому що, окрім тарганів у мізках, є ще безліч дятлів і пеліканів, які застряли у вусі та шепочуть різні дурниці. Отож, це був найзвичайніший та найбуденніший день. Ніщо не віщувало змін і вза

То був ще день, проте мені вже не спалось. Я довго крутилась з одного боку на інший, металась по своєму ложі в різні сторони, навіть згадала пісеньку: “Баю-баюшки-баю, не лягай на краю, прийде сіренький вовчок і укусить за бочок”, - але заснути вона мені не допомогла… Хоча й не дивно, від таких пісень ще два дні не спатимеш… Марно я вовтузилась з подушками, ковдрочкою і розклала гарненько по порядку іграшки, щоб створити відповідну атмосферу, нічого мене не врятувало. Я одразу зрозуміла, що щось тут нечисто і що цей день точно має бути дуже галімим днем. От. І, наперед скажу, я не помилилася. По своїй натурі я страх як люблю спати. З нашого склепу ніхто не любить так спати, як я. Я можу спати вдень, можу вночі, можу добами не прокидатись, чим, до речі, дуже дивую старікашок з сусіднього склепу. Навіть сам граф Дракула з докором в очах похитував головою дивлячись на мій ангельський сон. Ось тому явище мого НЕсну віщувало щось вкрай паскудне. Отож, після кількох невдалих спроб