Dark Side

Соломія Бжезінська В прекрасній країні Дружлянд ії жили маленькі смішні тваринки. Вони були не лише сірі, коричневі і чорні,   а зелені, червоні, фіолетові і жовті! І от в одному садочку жили фіолетові мишки, червоні їжачки, жовті зайчики та інші кольорові мешканці саду. Вони були дуже дружні. Хлопчики і дівчатка завжди ділилися своїми іграшками і солодощами. Ще ніколи такого не було, щоб хтось не поділився чи не допоміг другові! Але тут трапилось несподіване…. Одної весни з нірки виліз дуже набурмосений їжачок. Чомусь у нього зіпсувався настрій і він перестав ділитися зі всіма. Жителі садочку не знали що робити. Адже таке трапилося у них вперше! Того ж дня повз садочок проходила молоденька лисичка, яка була дуже розумною. Вона побачила жителів садочка розгубленими і запитала, що сталося. Лисичка розповіла, що розвеселити їжачка може гарний подарунок. А що може бути кращим за букет гарних весняних квітів! От лишень найкращі квіти росли далеко у горах. Але

Соломія Бжезінська На нашій планеті колись була одна гарна країна. У цій дежаві було дуже багато закоханих пар. Відколи молоді л юди – дівчина та хлопець зустрічали одне одного та закохувалися,   - відтоді вони постійно були разом. В цій країні панувала любов і взаєморозуміння. Всі були багаті, гарні і щасливі і кожен день був повний сміху та радості. Але одного дня до них в країну завітала зла Чаклунка, яка любила сварити пари. Вона сіяла розлуку. І захотіла вона розлучити всіх закоханих, переплутати та розлучити пари. І для цього вона начарувала білий порошок, який розсипала над цією країною.   Багато людей вже не були зі своїми половинками. Гордість заваджала їм бути разом, пробачати та просити пробачення. Не було розуміння, не було сміху та радості навколо… Залишилась лише одна пара, яка не посварилась. Чаклунка не змогла їх посварити, тому що вони дуже любили один одного. Вона вже стільки порошку висипала на них, що одного дня вони просто перетворились на

Соломія Бжезінська Агата вже відчувала неприємне дихання безлицьої людини. Вона бігла темними сирими коридорами вже годину, а може і більше, адже у підземеллях час іде не за земними правилами.  - Віддай мені своє лице! - кричала безлиця людина. Агата озирнулась, - чорний овал, де мало бути лице, грізно насувався. У тої людини були і руки, і ноги, і тіло, і навіть голова... але лиця не було. -Не віддам! Я не хочу бути така, як ти! -Ти не будеш така, як я. Ти будеш така, як всі! Захекана і налякана Агата вперлася в стіну. Це був тупик. Безлиця людина насувалась, вона простягла руки до лиця дівчинки.... - Ні-і-і-і! - закричала Агата і рвучко сіла на ліжку. Це був тільки сон, але він був ніби насправді. Дівчинка більше не змогла заснути, вона все думала про безлицю людину. Чому вона без обличчя? Чому вона сказала, що вона буде, як всі? Невже усі люди безлиці? Як же так може бути? Агата знову бігла по темним і сирим коридорах. За нею гналась та сама безлиця людина. Людин