Dark Side

Історія про те, як ми здуру потрапили в Бакоту. Це гарне, але прокляте місце. Принаймні для мене. Одного літнього дня під кінець липня я і Ната вирішили поїхати на озеро. А то пройшла вже половина літа, а ми ні разу (уявляєте жоднісінького разу) не купалися. Начитавшись статейок про озера Львівщини, ми зібрали рюкзаки, сіли на маршрутку (її номер витіснився) та поїхали покоряти озеро. Їхали не багато, не мало, трохи менше години (якщо не враховувати час очікування маршрутки, яка мала би ходити кожні 10 хвилин, згідно з Google Maps). Ось так нас занесло у Винники. Ми вийшли на якійсь зупинці, бо своєї зупинки не знали, і почали розпитувати, як пройти до озера. Натрапивши на кількох не місцевих, ми врешті отримали відповідь, що озера нема. Покопавшись в інтернеті виявили, що озеро справді було спущено. Ми не розгубилися, купили поїсти і пішли гуляти. І ось так гуляючи нам (точніше мені), прийшла в голову геніальна ідея: поїхати в Бакоту. Ми швидко все парішали, купили квитки, зіб

Вампіром не кожен може стати. І здавалося б ними мають ставати розумні, виважені люди. Ну хоча б за прожиті роки мали такими стати. Та у сім’ї не без виродка. От живеш ти у своєму склепі, не знаєш горя, так гарно спілкуєшся з односклепниками і раптом виявляється, що це зовсім не ті вампи, яких ти знаєш практично більшу половину свого усвідомленого вампо-життя. Зовсім неочікувано твій світ міняється, і ти сподіваєшся, що вони або відселяться, або відселяться. А ось як це все сталось. Ніч не передбачала нічого кримінального чи трагічного. Я встала ще як сідало сонце і почала наводити порядок у себе на голові. Односклепники ще спали десятим сном та бачили ріки крові на яких плавав заморожений шоколад та на якому сиділи жучки. Мені вистачило години щоб стати хоч віддалено схожою на людину, а не зомбі. Швидко випила стаканчик 2- та пішла у вампунівер. Місяць гарно освічував склепи та надгробки. По трохи цвинтар просинався та виходив на зовні. Я завзято підмогрувала молодим вампір