Вампірануті готуються до екзамену

Був чудовий осінній день, сонце вже сідало й я прокинулась ну дуже рано. Мою вампірську сутність мучив страх. Чого вампір-студент може боятися більше голоду? Правильно - екзаменів. Екзамени, то такі міфічні створіння для студентів на початку навчання, які пізніше перетворюються на жахливих монстрів, з якими їм приходиться боротись.

За час існування кровосісь та нашого вамповеру старікашки попридумували безліч наук та предметів, написали купу трактатів та мемуарів, коли їм не спалось світлими днинами. Молоді вампіри скільки усього мають вчити, що вони просто беруться за голову. Деякі навіть намагались її відірвати, але безуспішно. З часом ти приймаєш свою долю і вже не чиниш такого явного опору. Йдеш, так би мовити, в підпілля. На відміну від зелених, наші старічки, зокрема дядько Дракула, гордовито розказують про свої подвиги на заняттях, про невдачі намагаються не згадувати. Але студент на те студент, щоб знати багато компрометуючої інформації, тому ми за кожної хорошої нагоди нагадуємо викладачам їхні ганебні провали. А вони нам у відповідь нагадують усе що не згадували на лекціях на екзаменах.

От і прийшов цей зорепадний час. Викладачі лихо усміхаючись роздали нам білети й побажали якомога катастрофічніше здати сесію, а ми невдоволено скривившись розходились по склепам обдумуючи варіанти втечі.

У склепі царювала напружена тиша, ми вчились. Точніше кожен якомога чіткіше уявляв як його валитимуть, а потім гнобитимуть. Лише уявивши себе по вуха в болоті, ми брались за конспекти. Ось і зараз я лежала у своїй труні, медитуючи над листочками. Їх було надто багато, як й інформації на них. Інфа вперто не хотіла лізти до голови, як її не трамбуй. Мізки панікували у передчутті завтрашнього екзамену. В труні більше не сиділось. Я встала й рішуче покрокувала до дверей.

- Піду провітрюсь, - кинула я на ходу тягнучись до ручки.
- Куди?! День на вулиці! - закричала моя односклепниця ледь не випавши на підлогу. - Зовсім здуріла. Ти хоч висипаєшся?
- Куди?
- Ага, жартики жартуєш. Хіхонь-хахоньки тобі. Коли ти останній раз спала?
- Коли була субота?
- Позавчора.
- Позавчора.
- Точно здуріла. Те що ти вампір не означає, що можна не відпочивати. Перед смертю не надихаєшся.
- А я дихаю і після смерті! - гордо промовив односклепник. Три пари очей з докором глянули на нього, через що він перестав усміхатись і набурмосено уткнувся назад у книгу.

Односклепниця підійшла до мене й за плечі відвела до стільця, і посадила. Вона дбайливо налила в склянку моєї улюбленої крові та втикнула туди парасольку. Хвилинку полюбувавшись своїм шедевром, подала її мені. Випивши мені стало краще. Після цього односклепниця налила вдруге. Я про себе посміхнулась і подумала, що з неї вийшла б непогана барменша, а з мене непогана відвідувачка бару.

- Маю ідею для стартапу. - невпевнено почала я.
- Краще б мала ідеї як те все вивчити до завтра. - зауважив другий односклепник, який висів верх ногами. Мені знову прийшла геніальна ідея.
- Ти геній! - вигукнула я.
- Так, це правда. Але може таки підкажеш чому? - озвався він.

А я тим часом вже була у глибокому мисленнєвому процесі. Мій одногрупник таки геній, адже висячи верх ногами уся кров стікає до голови. Це означає, що якщо уся кров буде в голові, то вона працюватиме краще!

Я була серйозно настроєна виконати свій план. Взяла кілька листочків й пішла гуляти по стінах. Навчання верх ногами справді було цікавішим. Я навіть запам’ятала кілька типологій укусів, а тоді перевертаючи сторінку випустила її з рук і вона повільно опустилась на землю, як і моя самооцінка при погляді на наступну сторінку. Односклепниця, яка вже давно назад вмостилась у своїй рожевій з блискітками труні, глянула до низу й потягнулась за листочком. Вона кілька хвилин намагалась дістати його, аж поки, закинувши ногу на стінку, не перевернулась на килим. Це все виглядало ніби при заповільненій зйомці. Усі напружено спостерігали за її діями.

Щоб не вставати, вона перекотилась кілька разів і аж тоді дістала листочок, який у мене випав. Взявши його до рук, односклепниця з цікавістю впилась у нього поглядом.

- Нумо гляньмо, що ти вже вчиш… Дідько! Та це ж укусознавство! - проверещала вона, схопившись за серце, яке вже давно не билось. У хлопців зробились великі очі та відвалились щелепи.
- Або ти здуріла, або ти здуріла. - виніс вердикт один з них.

Раптом до мене дійшла страшна істина. І я з роззявленим ротом звалилась прямо на односклепницю, ледь не перекладати їй усі кості. Я хапала повітря, воно вперто не хотіло лізти у мої легені, я зблідла ще більше, ніж біла стіна. Односклепники згуртуватись над мною і стурбовано переглядались. Життя повалило мене в нокаут, адже завтра ми здаємо... історію.