Магічна практика. Третій розділ.

3

Я вже зовсім освоїлась у своїй кімнаті й тепер вважала потрібним піти на екскурсію будинком. Відкривши двері й ступивши в темряву, я одразу пошкодувала про своє рішення. Хотіла вернутись до кімнати та дверей вже не було. Серйозно?  Маги хоч і нічні створіння, але я люблю своє ліжечко і спати у ньому. В нас велика любов, яка подолає усе на світі.

Стоячи в темряві, я почала нащупувати стіни, проте їх не знайшла. Відійшовши від шоку й згадавши, що вмію чаклувати, я махнула рукою та прошепотіла заклинання. Спочатку нічого не відбулось. Можливо це був якийсь нейтральний простір, там не можна було використовувати магію. Я дістала телефон й включила ліхтарик, як раптом він засвітився довгим й дуже яскравим світлом. Хмм, цей простір видозмінює магію. В ідеалі у моїй руці мала з'явитись куля світла, що насправді є кулястою блискавкою і яка слугувала б мені ліхтариком. Але ця модернізована магія мені теж сподобалась.

Я підняла телефон трохи вище й освітила усе навколо. Виявляється я стояла на кам'яному квадраті, що левітував над бездною. Десь далеко я побачила двері своєї кімнати й болісно згадала ліжко. В іншому боці я побачила коридор, що починався з темряви. Та цей будинок суцільний тренувальний табір з різними вимірами.  Мені треба вирішити, що робити далі, не буду ж я спати на літаючому камені. В животі забурчало й я відчула клич предків, а кликав він мене прямісінько на кухню. От тільки де вона?

У цьому бісовому будинку часом не завалялось карти? Я посвітила навколо себе. Камінь на якому я стояла був розписаний якимись квадратами й прямокутниками, що світились різними кольорами. Я тупо дивилась собі під ноги, як баран на нові ворота, як раптом думка ущипнула мій мозок. Я напружилась і усім тілом почала шукати її у просторах своєї свідомості. О, дійшло. Перед мною лежала карта, перемінена заклинанням. Можливо у цьому просторі мені на допомогу знову прийде мій телефон. Я почала згадувати заклинання. Нуж бо, я ж вчила його!

Окей, підійдемо з іншого боку. Я точно пам'ятаю заклинання від склерозу, але як воно подіє тут не ясно. Проте спробувати треба, інакше я залишусь тут та ще й голодна. Живіт   звуком підтвердив мою думку. Я почала чаклувати над своєю пам'яттю. Нічого не відбулось. На телефон прийшла смс-ка. Дуже дивно, кому ж у цьому просторі знадобилось мені писати. Відкрила, а там текст заклинання, яке мені потрібно та ще й з підписом "З найкращими побажаннями, твій мозок". Мда. У цьому вимірі очевидно усі заклинання діють тільки через гаджети.

Тільки но заклинання злетіло з моїх уст, я включила камеру на телефоні й почала вдивлятися в екран. Прямо перед моїми очима малюнок на камені почав мінятися. Коли перестановка закінчилась, я її успішно сфотографувала. Цей будинок був двоповерховий, з безліччю кімнат й вимірів між ними. Кухня була позначена булочкою на виделці й знаходилась на першому поверсі. А я ще досі була посеред якогось виміру. В голову стукнула геніальна ідея. Я взяла мобільний та прошепотіла заклинання, одразу ж на екрані появився джойстик, який я використала для управління каменюкою. Зійшовши з неї та ступивши на килим, я з вдячністю поклала телефон до кишені, якби не він я б не справилась.

Я згадала карту й спробувала прокласти найкоротший маршрут до кухні. Мені прийдеться пройти ще мінімум два виміри, особливостей яких я не знаю. Я дійшла до кінця коридору. Перед мною пролягав новий простір. Мені потрібно було перебратись до іншого його кінця й знайти сходи до низу. Те що було перед мною нагадувало джунглі, от тільки на відміну від справжніх, усе що тут було звисало з нізвідки в нікуди.

Тут не було жодної можливості перебратись на інший бік. Подібного каменю не було й близько. Ліани чи гілки, що звисали були досить далеко від коридору. Звичайно можна було спробувати дострибнути, але невідомо чи витримають вони мене, а можливо просто обірвуться. Ні, рішення потрібно шукати магічне. Потрібно перелетіти цей простір якимось чином. Я почала згадувати усі заклинання, що вчила й відробляла з Майстром. Літати вміють предмети за допомогою заклинання, а ти можеш летіти на них, але тут не було нічого. Значить це заклинання відпадає. Левітувати самому дуже небезпечно, це вміють робити тільки дуже могутні чаклуни. Адже під час цього заклинання міняється структура твого організму, зробивши щось не правильно, ти банально розсипишся на сотні кусочків, а збирати тебе ніхто не буде. Тож і це не для мене. Я так сильно думала, що мені аж здалось, що у мене з вух валить пара. І це здається допомогло, бо я згадала дуже цікаве заклинання, яке вчила ледь не останнє. Заклинання з розряду темної магії, проте класне й ефективне. Шкода, що після нього на шкірі появляються синці, в принципі як і після кожного темного заклинання.

Ставши на край коридору, я проговорила заклинання, а після цього уколола себе в палець до крові. Уся темна магія основувалась на крові, ти віддаєш крові, а взамін отримуєш магію. Коли крапля досягла підлоги й зникла у ній, в мені почалась трансформація. З Майстром я довго відпрацьовувала це заклинання, воно дуже корисне під час розвідки. Після занять я виходила з виглядом потріпаної курки, ніби бо мені пробігло стадо бізонів.

Враз світ став дуже чітким і я побачила усе в дуже деталізовано. У птахів гострий зір, адже вони літаючи видивляються жертву. Я перетворилась на сокола, прекрасна хижа птаха. Ну що ж, тепер пора перетнути цю джунглеву бездну. Усе виявилось не так просто, як здавалась. Коли я летіла повз ліани, кожна з них почала звиватись, намагаючись мене ударити або вхопити. Я намагалась оминати усі рослини. Кілька разів мене таки збивали, але я вперто летіла далі. Цей простір видався мені дуже довгим. Діставшись сходів і перетворившись назад в людину, я була рада, що залишилась живою.

Спускаючись, я встигла трохи відпочити. Окрім цього роздивитись синяки, які залишили чорна магія та ліани. Я зупинилась, перед мною був простір, проте не такий як попередні. Він був голубим з криштальною поверхнею. Я спробувала її ногою, наче тверда. Це було дуже дивно й підозріло, але я таки ступила на прозору підлогу. Проте як тільки я дійшла до середини, поверхня колихнулась і я провалилась у бурхливе море. Хвилі накривали мене з головою, а я не бачила йому кінця краю. Ото на курорт мене закинули, в будинку море, а поза ним пляж. Я відчула, що мене почало щось затягувати. Обернувшись, я зауважила величезну воронку, яка затягувала усе що їй траплялось, а наразі мене. Я гребла що є сил, опиралась як могла, пробувала різні заклинання та нічого не допомагало, мене засмоктувало. Я пішла під воду, кисень закінчився і я втратила свідомість, не встигнувши до кінця усвідомити, що зі мною відбувається.