Dark Side

     Сонце сідає й так гарно робиться. Не тільки навкруги, а й у душі. Адже вона завжди прагнула гармонії та спокою. Не бо вкрилось різноманітними барвами, наче хтось вилив фабри, створивши веселковий хаос. Останні сонячні промені гладили землю вкриту містами й селами, а також їх руїнами. Над головою літали попискуючи кажани й у голову лізли думки про минуле. Ох, як же добре було тоді. Руїни, веселі друзі, мінливе середовище, молодість…            Ностальгія взяла мене у свої щільні обійми. Я лежала на траві, а у голові малювала образи тих часів. Таверна повна від людей різних мастей. Були там і простофілі, й вампіри, вурдалаки та інша нечисть. Були й дракони. До речі про драконів, як там поживає мій приятель Conservative Dragon? З цією думкою я провела усю ніч. Вона крутилась у голові, адже так хотілось знову побувати у його печері, попити чай і щось до чаю, послухати цікаві історії минувщини. Які ж теплі та дружні були вечори провед...

Щоб я ще колись поїхала в Карпати? Та ніколи в житті! Нехай воно у мене вічне і з часом мені стане нудно, але моя нога більше не ступить на ті землі. Я манала те все та бачила у страшному сні. Отож було жарке літо. Ночі теплі, тож ми гуляли безупину. Дні ж були спекотні й ми не раз просиналися в холодному поті від кошмарів. Ви не знали? Вампірам також сняться кошмари, особливо, коли надворі жарко. Звичайно у склепі у нас холодно, ну як завжди в принципі. Хоч ми й холоднокровні істоти, принаймні так кажуть, ми боїмося спеки... й сонця. Ночами я і односклепники усіляко веселилися: то лампочки у під'їздах повикручуєм, то людей полякаєм, то з готів понасміхаємось, то заховаємо перстень головного... це така штука, яка захищає вампірів від сонця, проте її мають тільки особливі. Ех, корупція... то позакриваємо ззовні інші склепи. Весело нам одним словом. Ве-се-ло. Одного дня, коли моя односклепниця роздивлялася свіжі випуски журналів моди чи "журналів для юних дівчаток",...

Прийшла весна. Котик має кішечку, птах - пташечку, а ти не маєш нікого. Ухаха. Велика всесвітня несправедливість. Всі ходять парами, а ти сидиш у склепі та витріщаєш очі в екран мобіли. Саме в такі моменти у тобі прокидається філософ та самокритична фігня. І починають вони тобі на вухо дзижчати, один з права, а інший зліва. Балакають про усе: про те який ти поганий, не гарний і взагалі відстій, про сенс життя, про всесвіт, про пластичну хірургію, про зміну іміджу і про всяке таке. Під час таких лекцій твоє внутрішнє Я починає прислухатися і каже: “А якщо справді я потвора, мене ніхто не любить, я жирна, треба схуднути, хочу їсти, не можна їсти - треба схуднути, треба займатися спортом, хух присіла раз і достатньо, піду поїм, хто приніс печеньки??!!”. Одним словом бути дівчиною не так просто, тому що, окрім тарганів у мізках, є ще безліч дятлів і пеліканів, які застряли у вусі та шепочуть різні дурниці. Отож, це був найзвичайніший та найбуденніший день. Ніщо не віщувало змін і вза...

То був ще день, проте мені вже не спалось. Я довго крутилась з одного боку на інший, металась по своєму ложі в різні сторони, навіть згадала пісеньку: “Баю-баюшки-баю, не лягай на краю, прийде сіренький вовчок і укусить за бочок”, - але заснути вона мені не допомогла… Хоча й не дивно, від таких пісень ще два дні не спатимеш… Марно я вовтузилась з подушками, ковдрочкою і розклала гарненько по порядку іграшки, щоб створити відповідну атмосферу, нічого мене не врятувало. Я одразу зрозуміла, що щось тут нечисто і що цей день точно має бути дуже галімим днем. От. І, наперед скажу, я не помилилася. По своїй натурі я страх як люблю спати. З нашого склепу ніхто не любить так спати, як я. Я можу спати вдень, можу вночі, можу добами не прокидатись, чим, до речі, дуже дивую старікашок з сусіднього склепу. Навіть сам граф Дракула з докором в очах похитував головою дивлячись на мій ангельський сон. Ось тому явище мого НЕсну віщувало щось вкрай паскудне. Отож, після кількох невдалих спроб ...

           У кімнаті було ще темно. Сонце тільки почало сходити на свій небесний трон. Його слабкі промені проходили крізь закриті штори. Вони забарвлювали приміщення в багряний відтінок, це породжувало неспокійну атмосферу. Це була звичайна шинкова кімната. Хоча, якщо оглянути її детальніше, можна помітити, що призначена вона не для людей. Посеред неї стояла дуже майстерно вирізьблена і оброблена різними візерунками труна. Її кришка була відкинута вбік. Там мирно спала, усім вже знайома, дівчина. На цей раз вона була без плаща. У неї видалась невгамовна ніч, яку вона провела сперечаючись з відвідувачами шинку. Згадуючи нічні події вона починала показувати гострі зубки, але одразу заспокоювалась і починала мило посміхатися. У неї було золотисте волосся, час від часу його кінчики міняли колір. Саме по цьому можна було визначати, який у неї настрій. Її риси обличчя були досить витончені: високе чоло, тонкі скули, бліда шкіра…     ...

Нічне життя було завжди досить активним, але сьогодні складалось враження, що сказилися абсолютно всі. Вони нутром чули наближення повнолуння. Повнолуння - це своєрідне народне свято. Його святкують всі без винятку, а не тільки оборотні. У це прекрасне свято нічні люди забували усі свої образи і принципи та дружньо бенкетували. Гостинні господарі накривали столи, вони робили усе щоб догодити приїжджим. Звірі і монстрики збігались з усього лісу щоб посидіти біля вогню та позабавлятися, як слід. Кожного разу веселі мешканці придумували щось таке, від чого утриматися ніхто був не в силах. Уже сп'яніла від напоїв молодь йшла штурмом на смертних людей, щоб понабивати свої шлунки кровякою та людятиною. Люди, як могли оборонялися, тож були також жертви й з темної сторони, але новоприбулі все-таки проривались до середини будиночків і гуляли там до світанку. Усі дуже полюбляли великі ігрища, тому для настрою святкувати починали завчасно.         Ліс жив своїм ...

          Короткий день добігав кінця. Той хто встиг запастись харчами і зброєю за час світла, оглядаючись по сторонам ховалися у хатини. Вони знали, темрява наближається дуже швидко і забирає усіх, хто забарився. Тому люди з поспіхом ниряли в середину маленьких кам'яних будиночків де укривалися до кінця ночі. Вони вже не вірили, що буде краще життя. Ті, хто ще пам'ятали старі часи казали: "А ми думали тоді було погано, а тепер маємо, що заслуговуємо!".          Сонце вже сідало. Воно розсипало своє проміння і пестило стіни потемнілих будиночків. Небо вигравало різноманітними барвами. То ставало кольору польових фіалок посеред троянд, то переходило до пекельного відтінку і здавалося, що попав ти в пекло за всі гріхи народу твого і всього людства колись жившого і нині живучого. Ось ще трішки і вогонь, який охопив небеса, перейде й на ліс. У цей час ліс ставав місцем найбільших сутичок за виживання. У ньому водились небач...