Dark Side

Вампіром не кожен може стати. І здавалося б ними мають ставати розумні, виважені люди. Ну хоча б за прожиті роки мали такими стати. Та у сім’ї не без виродка. От живеш ти у своєму склепі, не знаєш горя, так гарно спілкуєшся з односклепниками і раптом виявляється, що це зовсім не ті вампи, яких ти знаєш практично більшу половину свого усвідомленого вампо-життя. Зовсім неочікувано твій світ міняється, і ти сподіваєшся, що вони або відселяться, або відселяться. А ось як це все сталось. Ніч не передбачала нічого кримінального чи трагічного. Я встала ще як сідало сонце і почала наводити порядок у себе на голові. Односклепники ще спали десятим сном та бачили ріки крові на яких плавав заморожений шоколад та на якому сиділи жучки. Мені вистачило години щоб стати хоч віддалено схожою на людину, а не зомбі. Швидко випила стаканчик 2- та пішла у вампунівер. Місяць гарно освічував склепи та надгробки. По трохи цвинтар просинався та виходив на зовні. Я завзято підмогрувала молодим вампір...

Знайомтесь - це Вампірануті. Я впевнена, що у кожному з нас живе вічна дитина та вічний студент. А я і є студент, як і мої вампірануті. Вони вічні студенти вампуніверу, які живуть своїм життям і потрапляють у різні переплети та негаразди. Вони такі ж як і ви, з однією відмінністю: вони вампіри. Четверо друзів-одногрупників-односклепників, які разом йдуть по життю. Багато моментів їхнього життя взяті з мого реального студентського життя. Це мій спосіб справлятись з труднощами. Я виливаю їх на папір, нехай електронний, не справжній. Я шукаю позитивну сторону в негативі, з якого часто складається наше життя. Почалась серія Вампіранутих незадовго до мого студенства. У мене відібрали Інтернет у вигляді покарання за щось. Це стало приводом до написання “Вампірануті без Інтернету” . У якому розказується про жах відключення Інтернету. Усі розповіді ведуться від першої особи - дівчини вампіра, себто мене. Вона описує свої думки, страждання й сподівання. Вона просто розказує свою історію...

Моє життя стало яскравим та дивовижним, після того, як я придбала собі нову труну. Звичайно, вона ще не дуже розгойдалась, а кришку деколи ступорить. Так було й цього вечора. Я прокинулась від сповіщення на телефоні, проте захотівши подивитись, що ж там прийшло, я не змогла відкрити труну. Свою труну. О, ні! Я стала заручницею власної труни! Шляк би її трафив. Я вовтузилась, як могла, навіть постукала. Проте почувши у відповідь: "Занято!", зрозуміла, що мені прийдеться вибиратись самій. Поки я всіляко намагалась викарабкатись зі своєї "тюрми", я почала пригадувати, чому вирішила настільки кардинально змінити життя і купити нову труну. Знаєте, як то кажуть, якщо вампір не змінив труни, значить не такі вже й кепські справи у нього. Просто скиглить. Я б не сказала, що справи мої аж настільки біда-біда, але змінити потрібно було щось і негайно. А все стартануло з тижня практики. Я стояла опівночі біля широкого майданчика посеред нашого цвинтаря, де скупчилась купа ст...

Якби не парасоля, не було би розлуки. Якби не парасоля, не було би і муки. Якби не парасоля, то темпераменти зійшлись. Якби не парасоля, то спільні теми віднайшлись. Якби не парасоля, було би все чудово. Якби не парасоля, не було би і мови про любов.

Цей твір був написаний мною ще в школі, проте, прочитавши його зараз, я просто здивувалась, якими пронизливими були ці рядки. Мені стало шкода викладачів, які читали мої твори, адже усі  вони  були дуже гостро написані. 😅 Мабуть, кожен у житті стикався з любов'ю. Мало існує таких, які ніколи не любили, та й як можна йти проти інстинктів? На мою думку, любов - не найкраща чеснота людини, тому що коли вона переливається у неконтрольовану стихію, наслідки можуть бути не найкращими. Люди не можуть не любити, просто-напросто ми не пристосовані до життя на самоті, у нас працює, так званий, стадний інстинкт. Проте люблячи когось або щось, ми сильно звикаємо до цього і не уявляємо й дня без обожнюваного предмету. З часом особа просто стає рабом і поклоняється предмету своєї любові. Напевно, не раз вона може йти на необдумані вчинки заради об'єкту свого поклоніння. Розглянувши статистику причин самогубств, найчастіше впадає в око не взаємна любов або ж сварка з кохано...

Наш світ дуже мінливий. Навіть люди, які живуть не надто довго, це зауважують. Вони створюють науки, які це досліджують з якихось історичних пам’яток і статистики, ми ж натомість пам’ятаємо усе до дрібниць. Отож, настала весна. Це легко зауважити по відсутності снігу та морозу. Знаєте, в мороз у склепі не надто затишно, попри те, що вампіри холоднокровні та не надто відчувають перепади температур. Але от що я вам скажу, з приходом весни у деяких вампірів починається болячка, хандра чи як ще назвати. Деколи це заходить настільки далеко, що вампіри ледь не опиняються на межі вимирання, через викриття. Ну а що? Весна ж. Коти вростають на гілках і не дають спати своїм мяуканням. Всі тварини, включно з людьми, починають шукати пару, нових відчуттів та почуттів, і всяку іншу дурню. Ми ж, вампіри, істоти більш розумні та виважені, принаймні деякі, не піддаємось на страшну природну провокацію. У нас немає переживань щодо продовження роду, надто короткого життя чи сп...

Життя покинуло моє бідне неживе тіло. Попри пізню годину на вулиці було світло. Місячне проміння, відбите від снігу, потрапляло у щілину в дверях до склепу. Поміж могил шумів та шурхотів сніжинками й опалим листям вітер. Нічні тварини вже давно позасинали у своїх нірках і тільки нам, вамп-студентам, якогось милого, не спалось.    Ми лежали у своїх трунах і без ентузіазму втикали в стелю. Хтось намагався до неї доплюнути, але чомусь всі слюні, методом бумеранга, потрапляли йому в лице. Проте ми не здавались і продовжували розвивати свою апатію. Нам було все настільки безсильно, що навіть погортати стрічку новин в соц-мережах не хотілось. У п’ятій труні припадали пилом підручники та конспекти, білетами до екзаменів, що лежали на столі, вже обідали жуки, а ми й далі прокрастинували. Наші бліді, майже прозорі тіла, безвольно розклались на оксамитовому покритті нашої постелі. Ми впали не тільки фізично, але й морально. Наш дух вже копав тунель на іншу сторону планети, ось та...