Dark Side

Був чудовий осінній день, сонце вже сідало й я прокинулась ну дуже рано. Мою вампірську сутність мучив страх. Чого вампір-студент може боятися більше голоду? Правильно - екзаменів. Екзамени, то такі міфічні створіння для студентів на початку навчання, які пізніше перетворюються на жахливих монстрів, з якими їм приходиться боротись. За час існування кровосісь та нашого вамповеру старікашки попридумували безліч наук та предметів, написали купу трактатів та мемуарів, коли їм не спалось світлими днинами. Молоді вампіри скільки усього мають вчити, що вони просто беруться за голову. Деякі навіть намагались її відірвати, але безуспішно. З часом ти приймаєш свою долю і вже не чиниш такого явного опору. Йдеш, так би мовити, в підпілля. На відміну від зелених, наші старічки, зокрема дядько Дракула, гордовито розказують про свої подвиги на заняттях, про невдачі намагаються не згадувати. Але студент на те студент, щоб знати багато компрометуючої інформації, тому ми за кожної хорошої нагоди нага...

4 Прийшовши до тями, я оглянула приміщення, в якому знаходилась. Начебто це був нічний бар, м'які диванчики зі штучної шкіри, на одному з яких я розмістилась, тьмяно освітлювались лампами. Десь приглушено грала музика, людей не було. На мить мені здалось, що уся практика була звичайним сном у стані сп'яніння. У дверях появилась постать, накачаний амбал, можливо охоронець, що прийшов викинути мене за шкірку на двір. На моє превелике здивування він ніс в руках два напитки й усміхався мені. -Тримай, мила. Я замовив тобі таке як ти любиш. - сказав красунчик. Я почала шукати під столом свою нижню щелепу, яка відпала від здивування. Він назвав мене милою? Це якийсь сон? Що зі мною робиться і хто цей рослий парубок? -Мм… - тільки змогла вимовити я. Хлопець сів поруч і обняв мене за талію. Другою рукою він пригорнув мене до себе. Він такий теплий і від нього чудово пахне. Ох, як чудово пахне. Я заплющила очі й вирішила просто насолодитись моментом. Я підняла голову й глянула...

3 Я вже зовсім освоїлась у своїй кімнаті й тепер вважала потрібним піти на екскурсію будинком. Відкривши двері й ступивши в темряву, я одразу пошкодувала про своє рішення. Хотіла вернутись до кімнати та дверей вже не було. Серйозно?  Маги хоч і нічні створіння, але я люблю своє ліжечко і спати у ньому. В нас велика любов, яка подолає усе на світі. Стоячи в темряві, я почала нащупувати стіни, проте їх не знайшла. Відійшовши від шоку й згадавши, що вмію чаклувати, я махнула рукою та прошепотіла заклинання. Спочатку нічого не відбулось. Можливо це був якийсь нейтральний простір, там не можна було використовувати магію. Я дістала телефон й включила ліхтарик, як раптом він засвітився довгим й дуже яскравим світлом. Хмм, цей простір видозмінює магію. В ідеалі у моїй руці мала з'явитись куля світла, що насправді є кулястою блискавкою і яка слугувала б мені ліхтариком. Але ця модернізована магія мені теж сподобалась. Я підняла телефон трохи вище й освітила усе навколо. Виявляєть...

2 Мої валізи вже спаковані, залишилось зовсім трохи, а саме поїсти.  От тільки не надто багато, щоб не стало погано в дорозі. Я пішла на кухню й зробила собі чай та дві канапки з майонезом і ковбасою, одночасно заїдаючи це все огірком. Я завжди знала, що маги трохи придурки, але ж не настільки. Я вже навіть змирилась з тим, що мене засилають чорт зна куди, але думка про те, що я поїду туди в ванні, мене просто вбивала. Майстер злобно посміхнувшись, сказав, що я відчуватиму себе наче в кабріолеті, без даху з вітром в лице. Ага, вже! Без даху, з вітром в лице та ще й у ванні. Тепер можна бути спокійною за те, що у моїй ванні точно не мився ніякий тисячолітній маг старикашка.  Я поклала усі сумки в середину й сама залізла до ванни, не забувши вдягнути шолом про всяк випадок. Обмотавшись шлангом від душу і видихнувши, я прошепотіла заклинання й одразу відчула, що лечу. А тут на верху нічо так корки. Ванномагістралі були переповнені ваннами, в яких сидів різноманітни...

1 - Ви здуріли! - викрикнула я услід Майстру. Звичайно з ним сперечатись не було сенсу, та не спробувати також якось не поважно. Він все таки мій учитель. Постійно повторює, що усе треба ставити під сумнів, особливо свої сили і вміння. Адже магія - не стіл, вона не є постійною, вона міняється, а той, хто не встигає адаптуватись, на жаль, вмирає. Ну, можливо, не зразу так і вмирає, але він явно не в барі коктейлі попиває. Мене чекали кілька тижнів або місяців важкої праці, яка точно зашкодить моєму здоров'ю та явно не зробить мене гарнішою. Хвала богам, що мене хоча б ніхто бачити не буде. Принаймні я на це дуже сильно сподіваюсь. Тепер. Після того як дізналась, що мені прийдеться робити. Правду кажучи я хотіла щось більш цивілізоване. Ну з інтернетом, магазинами і кафешками, люди там не обов'язково мали бути (я їх не дуже люблю), але проти гарних хлопців нічого не маю. Проте Майстер, як строга мамочка, категорично заборонив водитися з хлопцями, тому що це може нашкод...

Навколо було темно, як тоді, коли шампунь потрапляє в очі і ти їх так сильно-сильно зажмурюєш. Проте я чула якийсь шум, звичайно розібрати що це було я не могла. Раптом усе завертілось, затрусилось. Здається почався землетрус. Нарешті я чітко почула гул й, як виявилось, це хтось кричав моє ім'я. З величезним зусиллям я розплющила повіки. Мої друзі кучкувались навколо мене і мого тіла, яке було у відключці. Вони стурбовано зігнулись над мною. Ден мав дуже насуплений і хмурий вигляд. Спочатку він просто незадоволено пихтів й очевидно щось обдумував. - Дракон втік. Для мене почуте було справжнім шоком, тому я знову провалилась в темряву. Прийшовши до тями, й відпивши чиєїсь крові, яку мені люб'язно дали, я нарешті повністю отямилась. - Більше не будеш втрачати свідомості? - спитав Ден. -  Не буду. - Ну то добре. Ну то ми пішли… - Аеее. Куди це ви зібрались?! А хто мені розкаже, що сталось поки я тут лежала?? -  Ой всьо. Навіть гарно піти не дає...

Пройшло три дні весни, а гормони любові вже бушують в мені. Проте, як ми знаємо, це не завжди призводить до добра. Ну самі подумайте, жили ви собі спокійно, зимували у своєму склепі, а тут бац і ти рвешся у любовні пригоди. Жахливо, правда? Ось і я так думаю, але вже нічого не вдієш. От появився, мені на голову, улюбленець. Хмм, звучить ніби тваринку завела. Та тільки тваринка дика й зовсім не дружня. Окрім того, вона ще й не тваринка, а людинка. Сумно, краще б кажанчика завела, от він би мене точно любив. Проте з живого у нас в склепі лише мох на стінах. Так от, сподобався мені один пацанчик. Наче з вигляду нічого такий, правда худющий, аж хочеться спитати рецепт його дієти. Хоча думаю, що усі дієти зводяться до простого не їдження. А можливо він просто дрищ і у цьому не треба шукати ніяких причин. І таке буває, як важко це не було б сприйняти. Моя односклепниця подивившись на нього сказала, що він набагато кращий за попереднього і попереднього перед попереднім. При цьому ...